ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА НЕПРОЦЕСУАЛЬНІ РІШЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Анотація

Статтю присвячено уточненню сутності процесуальних і непроцесуальних рішень у кримінальному провадженні та з’ясуванню підстав їх розмежування. Обґрунтовано правозастосовну природу процесуальних рішень уповноважених суб’єктів. Запропоновано обмежувальний підхід до тлумачення положень ч. 1 ст. 110 КПК України, за якого процесуальними вважаються лише правозастосовні владні рішення названих цією нормою суб’єктів. Підтримано позицію вітчизняних науковців про те, що інші учасники кримінального провадження, зокрема суб’єкти доказування (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий тощо), не є правозастосовувачами, а їхні рішення, відповідно, не є процесуальними в розумінні ст. ст. 94, 110 КПК України. Розглянуто основні різновиди процесуальних рішень сторони обвинувачення та суду. До першої категорії віднесено правозастосовні рішення слідчого, дізнавача, детектива, прокурора, які прямо впливають на перебіг процесуальних відносин, встановлюють (змінюють) права й обов’язки учасників судочинства незалежно від процесуальної форми закріплення таких актів (рішення, для яких законом визначена форма постанови, а також рішення про внесення відомостей до ЄРДР, проведення С(Р)Д, повідомлення про підозру, складання й вручення обвинувального акта, письмові доручення тощо). До процесуальних рішень суду віднесено передбачені законом вироки, постанови й ухвали, а також інші правозастосовні акти, зокрема рішення про початок проведення окремих судових дій. Непроцесуальними визнано рішення сторони обвинувачення та суду, які не мають правозастосовного характеру, тобто не встановлюють на основі державно-владних повноважень права та обов’язки інших учасників кримінального провадження та не приводять до надання доказового значення певним відомостям, а також усі рішення (вольові акти) інших учасників кримінального провадження.