ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ІНФОРМАЦІЮ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: СИСТЕМНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті здійснено критичне осмислення рішення Верховної Ради України про запровадження кримінальної відповідальності за несанкціоноване поширення військово значущої інформації, за наслідком чого була отримана науково обґрунтована відповідь на питання про узгодженість цього кроку з розробленими в кримінально-правовій доктрині загальноправовими системними принципами криміналізації. Доведено, що хоча криміналізація аналізованого діяння і призвела до обмеження конституційного права на вільне поширення інформації (ст. 34 Конституції України), однак такий крок був абсолютно виправданим не лише з соціального погляду, але й має конкретне правове, у тому числі й конституційно-правове підґрунтя. Серед іншого, цей висновок аргументований посиланням, по-перше, на ч. 3 ст. 34 Конституції України, у якій указано, що право на вільне поширення інформації може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, по-друге, ст. 64 Основного Закону, якою допускається обмеження (із зазначенням строку дії цих обмежень) конституційних прав і свобод людини та громадянина в умовах воєнного або надзвичайного стану, а також наведено вичерпний перелік прав і свобод, що не можуть обмежені, до числа яких не потрапило право на вільне поширення інформації. Обґрунтовано, що доповнення Кримінального кодексу України новою ст. 114-2 не суперечить нормам жодної з інших галузей вітчизняного законодавства. Зважаючи на те, що передбачене ст. 114-2 Кримінального кодексу України обмеження прав людини, по-перше, допускається національним законодавством, по-друге, переслідувало мету захисту саме національної безпеки, висновується, що ухвалення аналізованого в статті рішення було здійснено в суворій відповідності і з принципом міжнародно-правової необхідності та допустимості криміналізації. Наприкінці статті визначені перспективні напрями подальших наукових розвідок у відповідній царині.