ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА Й ПРИПИНЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ: ПРОГАЛИНИ, МІЖГАЛУЗЕВІ Й «ВНУТРІШНІ» СУПЕРЕЧНОСТІ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ

Анотація

У статті звернено увагу на наявність численних міжгалузевих та «внутрішніх» суперечностей, інших системних недоліків у положеннях вітчизняних Кримінального, Кримінального процесуального кодексу та в Законі України «Про психіатричну допомогу» в частині регламентації ними підстав продовження, зміни чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру та порядку застосування цих заходів. Стверджено, що лише констатація таких недоліків без наведення конкретних пропозицій щодо їх подолання на законодавчому рівні не особливо допоможе працівникам органів, котрі ведуть кримінальний процес. Зазначено, що найкращим способом уникнення правозастосовних помилок у ситуаціях, коли положення нормативних актів викладено нечітко та суперечливо, є не розрахунок на слідування тлумаченню відповідних нормативних положень хай навіть із боку суперавторитетних органів чи осіб, а законодавче коректування таких положень. З огляду на це, автором запропоновано низку змін та доповнень до ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України та ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу в частині регламентації ними підстав продовження, зміни та припинення примусових заходів медичного характеру. Указані пропозиції спрямовані на уникнення дублювання положень зазначених нормативних актів, належного врахування предмета правового регулювання, узгодження відповідних положень із задекларованою у Кримінальному процесуальному кодексі України засадою диспозитивності, врахування позицій Європейського суду з прав людини й підходів, відображених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де передбачено гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є право на доступ до правосуддя.