НОРМАТИВНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ОСВІДУВАННЯ ЯК ЗАСОБУ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Анотація

Стаття присвячена аналізу процесу нормативного регулювання освідування як одного із засобів інформаційного забезпечення розслідування та формування судових доказів у кримінальному провадженні. Автори досліджують процес становлення, розвитку та нормативного закріплення цього способу отримання інформації про обставини кримінального правопорушення. Проаналізовано також еволюцію розвитку інституту освідування, звернено увагу на те, що на всіх етапах його нормативного врегулювання норми про освідування містилися в одному розділі або в одній статті з оглядом. Це дозволило розглянути освідування як різновид огляду, специфічним об’єктом якого є тіло живої людини, що обумовлює коло завдань, котрі можна вирішувати лише оглядом. Проте у його зміст включено дії, що дозволяли отримувати інформацію в процесі безпосереднього огляду як тіла живої людини, так й інших об’єктів, а також встановлювати психічний стан особи, у якому вона перебувала під час вчинення злочину або після його вчинення (захворіла на божевілля). Зазначено, що для вирішення завдань освідування слідчий наділений правом залучати спеціаліста відповідної галузі знань, у тому числі й медицини. Наголошено, що на певному етапі розвитку законодавства виокремилося два види освідування: слідче та судово-медичне. Перше проводив слідчий, а друге – судово-медичний експерт або лікар. Про результати освідування слідчий складав протокол, судово-медичний експерт – акт, а лікар видавав довідку. Доведено, що в ст. 241 КПК передбачено один вид освідування – слідче, до участі в якому, у разі необхідності, може бути залучений судово-медичний експерт, лікар або інший спеціаліст.