ПЛЮРАЛІЗМ РОЗУМІННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПРИРОДИ ОСВІТНЬОГО ПРАВА
DOI:
https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.46-56Ключові слова:
право, освіта, освітнє право, галузь права, навчальна дисципліна, освітнє законодавство.Анотація
У статті порушено питання про юридичну природу освітнього права. На сучасному етапі освітнє право є галуззю законодавства, яка найбільш активно розвивається, що спричиняє нові виклики для правової науки і практики. У відповідь на ці виклики формується освітнє право, яке потребує правового аналізу як із позиції теорії, так і з практичної точки зору. У вітчизняній юридичній літературі не сформовано єдиного підходу до розуміння правової природи освітнього права, а тому виникає необхідність дослідити його як нове явище. У статті акцентовано увагу на тому, що трансформація поглядів відносно природи освітнього права пройшла тривалий шлях від повного його несприйняття, коли вважалось що це лише підгалузь у рамкам адміністративного права, до спроб обґрунтування освітнього права як самостійної галузі права. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи освітнього права, а саме як: підгалузі адміністративного права; комплексної галузі права; нормативно-правового масиву; самостійного напрямку наукових досліджень; навчальної дисципліни; спеціальної частини інформаційного права. Особливу увагу приділено висвітленню сильних і слабких позицій представників різних напрямків в обґрунтуванні статусу освітнього права. Акцентовано на тому, що жоден із прихильників виокремлення освітнього права як самостійної галузі права, не довів та не показав, чому питання правового регулювання освітніх відносин варто розглядати поза адміністративним правом. Наголошено на необхідності включення до навчального плану окремого курсу «Освітнє право» в педагогічному секторі освіти та при навчанні в аспірантурі. При тому мова не йде про формування уніфікованого підходу до викладання навчальної дисципліни «Освітнє право». Предмет та система навчальної дисципліни має визначатися цільовою аудиторією, а також сучасними тенденціями розвитку освіти.
Посилання
Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту в Україні: Монографія. Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ : Ліра ЛТД, 2008. 180 с.
Владимирский-Буданов М. Ф. Государство и народное образование в России с XVII в. до учреждения министерств. Ч. 1. Ярославлъ : Тип. Г. В. Фальк, 1874. 325 с.
Давидова Н. О. Місце освітнього права в правовій системі України. Проблеми та перспективи управління сучасною столичною школою: Матеріали регіональної науково-практичної конференції. Київ, 2014. С. 22-27.
Дорохова Г. А. Государственное управление народным образованием в СССР. Алма-Ата, 1980. 319 с.
Иваний Е. Образовательное право Украины как отрасль законодательства, отрасль права и учебная дисциплина. Legea si viata. 2017. № 9. С. 53-56.
Корж-Ікаєва Т. Г. Освітнє право України: питання становлення. Митна справа. 2011. № 1. Ч. 2. С. 451-455.
Куров С. В. Образовательное право как комплексное правовое образование. Право и образование. 2003. № 3. С. 95-110.
Суханов Е. А. О концепции Кодекса об образовании как самостоятельного «образовательного права». Проблемы и перспективы законодательства об образовании и его кодификации: Материалы VI Международной научно-практической конференции. Минск, 2002. С. 68-69.
Філіппова В. Д. Освітнє право як галузь законодавства України. Науково-виробничий журнал «Правові новели». 2014. № 2. С. 91-96. 10. Цимбалюк В. С. Науково-освітнє право України: методичні, концептуальні, доктринальні положення до стратегії державної політики розвитку країни. Інформація і право. 2016. № 2. С. 173-180.
Шкатулла В. И. Образовательное право: Ученик для вузов. Москва : «НОРМА», 2001. 688 с.
