ФОРМИ ЗАКІНЧЕННЯ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ БЕЗ УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ ПО СУТІ СПРАВИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Ключові слова:
закінчення розгляду цивільних справ без розгляду, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, ухвала, цивільне судочинство.Анотація
У статті зроблено теоретичний аналіз питань, що пов’язані із закріпленням у цивільному процесуальному законодавстві України форм закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення по суті справи. Досліджено становлення та розвиток цього інституту в цивільному процесі України, а також визначено причини його виникнення й проаналізовано етапи розвитку. Інститут закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення має глибоке історичне коріння. Можливість закінчення процесу без вирішення по суті заявлених матеріально-правових вимог була передбачена ще в римському праві. Також процес розгляду справи починався зверненням позивача зі своєю вимогою до претора. Спеціально встановлена форма звернення зобов’язувала починати її словами закону, на який він посилався на підтвердження своїх вимог. Найменший відступ позивача від форми призводив до втрати права на позов. Також справа припинялася в разі неявки позивача на засідання. Закінченню розгляду справи без ухвалення рішення по суті справи в теорії цивільного процесуального права приділялося не досить багато уваги: окремі наукові роботи, присвячені цим формам закінчення судового розгляду, були опубліковані ще в 60-х роках ХХ століття. З прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі та підстави для залишення заяви без розгляду зазнали змін. Проте в науці цивільного процесуального права ці зміни не було комплексно досліджено.
Посилання
Тацій В. Я., Рогожин А. Й. Історія держави і права: Підручник. У 2-х т. Том 1. Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. 648 с.
Чайковський А. С., Батрименко В. І., Копиленко О. Л. Історія держави і права України: Навч. посіб. Київ : Юрінком Інтер, 2000. 384 с. 3. Гулик А. Г. Етапи становлення вітчизняного цивільного судочинства. Судова апеляція. 2018. № 3 (52). С.68-77.
Підопригора О. А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та доп. Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. 440 с.
Комаров В. В., Бигун В. А., Баранкова В. В. Проблеми науки цивільного процесуального права. Харків : Право, 2002. 440 с.
Пушкар Є. Г. До питання про закриття провадження в цивільних справах. Радянське право. 1968. № 2. С. 31-35.
Гончаренко В. Д. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т.: Навч. посіб. для студ. спец. вищ. закл. освіти Вид. 2-ге, перероб. і доп.: Том 1: З найдавніших часів до початку ХХ ст. Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. 472 с.
Пушкар Є. Г. Позовне провадження у цивільному процесі. Львів: Вища школа, 1978. 199 с.
Цивільний процесуальний кодекс УРСР: станом на 01 жовтня 1938 р. Офіц. Текст. Київ : Юридичне видавництво народного комісаріату юстиції Союзу РСР, 1938. 194 с.
Полюк Ю. І. Історично-правовий аспект становлення та розвитку права на звернення до суду через призму римського приватного права. Молодий вчений. 2017. № 8(48). С. 375-379.
Ясинок М. М. Мирова угода у цивільному судочинстві: історико-правовий аспект та перспективи розвитку. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2013. № 5(139). С. 46-52.
Курило М. П. Історичні передумови та особливості становлення цивільного процесуального права в Україні та світі. Форум права. 2013. № 1. С. 557-566. URL: http:// repo.snau.edu.ua/bitstream/123456789/2384/1/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D 1%82%D1%8F%20%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE.pdf.
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 23 січня 1981 року № 1461-Х «Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу Української РСР». URL : http: //zakon.rada.gov.ua. (дата звернення: 01.09.2022)
Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України. Харків : Право, 2012. 624 с.
