СУДОВА ПРАКТИКА АПЕЛЯЦІЙНИХ ІНСТАНЦІЙ ЩОДО ЗЛІСНОЇ НЕПОКОРИ ЗАКОННИМ ВИМОГАМ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС КОМЕНДАНТСЬКОЇ ГОДИНИ

Анотація

Під час дії правового режиму воєнного стану застосування статті 185 КУпАП фактично стало найбільш ефективним засобом впливу на злісних порушників комендантської години. У статті досліджено проблему притягнення до адміністративної відповідальності за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони публічного порядку й державного кордону, військовослужбовця, учинену під час дії комендантської години. Для цього проаналізовано релевантні рішення апеляційних судів, прийняті в Україні під час воєнного стану. Автор здійснив спробу узагальнити в таблиці обставини справи й недоліки під час документування, які вплинули на результат розгляду. Так, виокремлено дев’ять кластерів відповідних справ: 1) у протоколі не викладено, які саме дії вчинив порушник, котрі б відповідали диспозиції ст. 185 КУпАП; 2) некоректне формулювання в протоколах фабули правопорушення (злісна непокора розпорядженню обласних військових адміністрації); 3) особа прямо не відмовлялася виконати вимоги залишити вулицю під час дії комендантської години; 4) недостатність належних, допустимих і достовірних доказів; 5) особа злісно відмовлялася вийти з транспортного засобу всупереч законній вимозі поліцейського; 6) злісній непокорі передувало дрібне хуліганство; 7) злісній непокорі передувало керування автомобілем у стані сп’яніння; 8) злісна непокора полягала у відмові виконати законну вимогу пред’явити для перевірки документи; 9) формулювання фабули в протоколі «порушив вимоги Указу Президента «Про введення воєнного стану в Україні». Здійснивши змістовий аналіз зазначених рішень, автор робить висновок, що для національної судової практики ключовими аспектами притягнення осіб до відповідальності за злісну непокору законним вимогам поліцейських під час дії комендантської години є такі: 1) чіткість і коректність формулювань у протоколі; 2) наявність сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, що узгоджуються між собою; 3) відсутність обставин, що виключають відповідальність; 4) доказ наявності злісної непокори; 5) доказ законності, чіткості, наполегливості й неодноразовості вимоги чи розпорядження поліцейського; 6) доказ знаходження поліцейського «при виконанні службових завдань з охорони публічного порядку».