ФЕДЕРАЛІЗМ ПІСЛЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ: ПРОБЛЕМА ВИБОРУ Й РЕАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті проаналізовано федеративні структури, причини їх запровадження й особливості функціонування федералізму в період після холодної війни. З’ясовано, що наявні теоретичні концепції федералізму аналізують сталі федеративні системи, що склалися до початку Другої світової війни. Наголошено, що після завершення холодної війни в різних частинах світу виникли нові федеративні системи або запроваджені окремі федеративні структури в унітарних державах, які ще системно не досліджено. На підставі аналізу сучасної федеративної практики визначено, що нові федеративні інституції в неоднорідних суспільствах часто підкріплюються неформальними каналами, вплив яких є діаметральним суті федералізму. На фоні домінування в класичних теоріях федералізму ототожнення федералізації і демократизації доведено, що в сучасних режимах перехідного типу створення федеративних інституцій може мати зворотний ефект. Проаналізовано «авторитарний федералізм», доведено, що цей варіант федеративного устрою не є справжньою федерацією. Крізь призму федералізму проаналізовано територіальну політику України. Основні висновки дослідження: федералізм варто розуміти як процес, а не як фіксований інституційний дизайн; федералізація державного устрою в сучасних державах не є кінцевою метою; найпоширенішою обставиною, що сприяє запровадженню федеративних структур, є «федеративне суспільство», але сама різноманітність, у тому числі й етнолінгвістична, ще не є «федеративним суспільством». Зроблено висновок про недоцільність запровадження федералізму в Україні, аргументовано надано перевагу децентралізованій унітарній системі. Визначено перспективи подальшого дослідження: аналіз запровадження й функціонування федеративних структур у державах з різними політичними режимами та їхній вплив на вирішення проблем неоднорідних суспільств.