ПІДСТАВИ КОМАНДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Анотація

У статті досліджено принцип командної відповідальності в міжнародному, зарубіжному й національному кримінальному праві, зокрема його значення для притягнення військових командирів до відповідальності за воєнні злочини підлеглих. Увагу зосереджено на актуальності цього принципу в контексті збройної агресії рф проти України. У дослідженні розглянуто еволюцію українського кримінального законодавства щодо командної відповідальності, що відображено в процесі внесення змін до Кримінального кодексу України, зокрема впровадженні ст. 31-1. Це положення закріпило у вітчизняному праві механізми покарання військових командирів та інших начальників, які не зупинили вчинення міжнародних злочинів підлеглими чи не запобігли їм. Зазначена норма гармонізує українське законодавство з міжнародними стандартами, сприяючи підвищенню ефективності притягнення до відповідальності осіб, які обіймають керівні посади у військових структурах. Здійснено порівняльний аналіз законодавства низки країн (Австрія, Андорра, Азербайджан, Боснія і Герцеговина, Грузія, Іспанія, Канада, Ліхтенштейн, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Словенія, Франція, Хорватія, Чехія, Чорногорія). Виявлено різноманітні підходи до формулювання норм про командну відповідальність і диференціацію підстав відповідальності залежно від виду діянь, форми вини й категорії суб’єкта. Установлено, що в законодавстві деяких держав відповідальність командирів передбачено лише за невжиття заходів щодо запобігання воєнним злочинам підлеглих, натомість в інших країнах командири можуть бути притягнуті до відповідальності не лише за невтручання, а й за неналежний контроль над підлеглими, неповідомлення компетентних органів про злочини або невжиття заходів щодо покарання винних осіб. Дослідження сприятиме з’ясуванню ролі командної відповідальності в системі міжнародного кримінального правосуддя й удосконаленню національного законодавства в цій сфері.