НЕСВОЄЧАСНЕ (Ч. 1 СТ. 172-6 КУпАП) ТА УМИСНЕ НЕПОДАННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ (СТ. 366-3 КК УКРАЇНИ): ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Анотація

У статті здійснено спробу вирішення проблеми розмежування правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та ст. 366-3 Кримінального кодексу України, за результатами чого були розроблено науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення відповідних положень чинного кримінального та адміністративного законодавства і практики їх застосування. Зокрема, аргументовано, що на сьогодні чи не єдиним критерієм, який дозволяє розмежувати відповідні різновиди порушень фінансового контролю, є 10-денний строк з дня отримання особою відповідного повідомлення НАЗК про неподання декларації: у разі якщо суб’єкт подасть декларацію протягом цього терміну, то він має бути підданий адміністративній відповідальності; якщо ж суб’єкт декларування і після цього повідомлення не подасть декларацію, то його дії мають визнаватися кримінально протиправним умисним неподанням декларації. Водночас доводиться, що пропонований критерій розмежування, по-перше, є «вимушеним» та неочевидним, а по-друге, що випливає з попереднього, через це далеко не завжди враховується на практиці. Зважаючи на це, наводяться потенційні законодавчі способи вирішення позначеної проблеми, з-поміж яких оптимальним називається декриміналізація умисного неподання декларації та наступне виключення з Кримінального кодексу України ст. 366-3. За таких умов будь-яке несвоєчасне подання декларації буде отримувати правову оцінку з посиланням саме на ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наприкінці дослідження визначено перспективні напрями наукових розвідок у відповідний царині, яким є вирішення питання про обґрунтованість передбаченого чинним законодавством критерію розмежування кримінально та адміністративно караного декларування недостовірної інформації.